Описание
Футбол - це гра, якою захоплюються сотні тисяч; гра, за якою спостерігають мільйони; футбол - це життя. Зі своїми світлими та темними сторонами. Якщо світлий бік завжди на видноті, то темний - непомітний. Однією з таких не завжди помітних речей є брутальна поведінка футболістів, а точніше, невидима для ока провокація, яка згодом призводить до тієї ж брутальності.
Напевно, найвідоміший приклад неспортивної поведінки футболістів - це фінал першості світу 2006 року. Останній матч у кар'єрі Зінедіна Зідана був зіпсований його ударом у груди Матерацці, майстра провокації. Це був останній момент кар'єри Зідана. Фінал чемпіонату світу. Скільки ще потрібно слів, щоб усвідомити, як треба було вивчити суперника, аби той умить вибухнув і втратив розум?
"Це кодекс етики у футболі", - говорив Фернандо Єрро, тодішній захисник "Реала". "Усе, що відбувається на полі, - священне. Там і залишається. Я приймав душ, і там усі негативні спогади про матч і залишав. Удари по ногах, образи трапляються постійно і будуть траплятися, тому що йдуть разом з історією футболу, тримаючись за руку. Чи залишається незведена рахівниця? Цього немає між профі".
Але про незведені рахунки потрібно було запитувати не Єрро, а, наприклад, Халанда, який грав за "Манчестер Сіті". Якось норвежець сильно травмував легендарного Роя Кіна з "Манчестер Юнайтед". Через чотири роки, 2001-го, травма повторилася, але змінилася жертва: "Я чекав кілька років, щоб зустрітися. Досить часу. М'яч був біля його ніг. Я сказав йому: "Спробуй це, козел", - згадував Кін у своїй автобіографії. Халанд відтак більше не грав на високому рівні.
У грі мільйонів, так склалося історично, безліч прикладів брудної гри. Багато хто все-таки схильний забувати про все після фінального свистка. Аргентинець Карлос Білардо, свого часу тренер збірної Аргентини, "Хімнастіка" з Ла-Плати і "Севільї", заснував "кафедру прикладної провокації" у футболі. Він просив захисників "Хімнастіка" вивчити імена дружин і дівчат суперників, щоб у потрібний момент образити їх. Якось камери вихопили епізод з матчу, коли він кричав: "Стань йому на ногу!", і це лише верхівка айсберга.
Звісно, згодом Білардо виправдовувався і захищався: "Це просто речі, які говоряться, але ніколи не робляться. Мені говорять про правило "faіr play", і я не розумію, чому ці ж люди аплодували Зідану за удар головою". "А як щодо провокацій? Усі ваші суперники говорять про це, - запитували тренера. - Цей прийом працює лише тоді, коли суперник не навчений не відповідати на провокації".
Тренери звикли вчити своїх підопічних не тільки грати у футбол, але й не відповідати на провокації. Гус Хіддінк, 1988 року, перед матчем Кубка європейських чемпіонів між його ПСВ і французьким "Бордо" був схвильований тим, що його команді не вдасться впоратися з гравцем французької команди Тігана. І він вирішив, що потрібно його травмувати. Хіддінк досяг цього з допомогою Гілхауса, який відправив Тігана у медпункт зумисне, і про це після матчу зізнався Куман, якого керівництво голландського клубу покарало, і він не грав у півфіналі проти "Реала" через те, що сказав зайве.
У футболі багато викрутасів і маленьких пасток. Марко Матерацці був дрібним провокатором. Зідан повівся на провокацію. Але річ у тому, що перемога не аналізується в особистостях. Гнів ніколи не є корисним у професійному спорті. І перемога дістається тому, хто вистоїть, виявиться сильнішим, хто більше її прагне. І навіть гравці, які ніколи не були провокаторами, інколи заради перемоги здатні на все. Так в одному з матчів за мадридський "Реал" славетний іспанський "мачо" Мічел схопив не менш славетного колумбійця Карлоса "Пібе" Вальдерраму за... геніталії. Сам Вальдеррама сказав про це пресі так: "Мічел хотів мене вивести з рівноваги і
