Поиск
Слив и обсуждение тёлок

Слив и обсуждение тёлок

Подписчики: 527 подписчиков
ID: 202665439

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

закрытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club202665439

Описание

Сливаем и обсуждаем бывших! 🌶️🌶️🌶️Вход в группу 200 рублей🍂

ВанількИ:D. Ванільки – це субкультура юних, вразливих, романтичних та ніжних дівчаток, вихованих переважно соціальною мережею «контактік», які самі себе вважають «неординарними інтелектуалками та естетами». Любительки кави, дощу, сидіння на підвіконнику з теплою ковдрою, ванільних цигарок та думок «а ньом». Але не тільки через ванільні цигарки і ванільне капучіно вони носять свою горду назву. А ще й через те, що ваніль – це так солодко і ніжно… Крім того, фактично в кожної порядної ванільки ви знайдете на сторінці в «контакті» статус типу «Она живет в своем ванильном мире, где карамельный рай и осенний дождь, напоминающий о нем…». Крім того, справжні ванільки дуже жіночні, тому люблять одягати легенькі сукні з мереживом чи бантами саме ніжно-бежевого, ванільного кольору.
Загалом, весь їхній стиль одягу, та й не тільки його, дуже ніжний та романтичний: легенькі сукні та спідниці, бажано до коліна чи трішечки вище, квіткові мотиви, маленькі сумки в вигляді сердечка, або з його малюнками, вузенькі джинси та легінси, довгі білі сорочки, балетки, угги, туфлі-човники, кеди, а також класика: футболки з написами типу «I LOVE NY», «I LOVE PARIS», «I LOVE LONDON», «I LOVE ROCK» та тому подібними і британський прапор на всьому, чому тільки можна. Порядна ванілька також мусить мати окуляри з прозорим склом, навіть якщо у неї хороший зір.
Щодо ванільних зачісок, то вони мають бути такими, щоб виглядало як повна відсутність зачіски, ніби після прокидання вони особливо й не зачісувались: розтріпане волосся, пучок на голові з численними «півниками»…
Оскільки ванільки дуже жіночні, вони прагнуть бути якомога тендітнішими, тому фетиш для них – мати «гострі колінка, вузькі плечі, ламкі пальці» і взагалі важити 40 кілограм.
Фото. Фото для ванільок – це не просто так. Це ціла культура. Фотографувати вони люблять і фотографуватись також. Майже кожна ванілька має зеркалку, якою фотографує в режимі авто або якийсь ФЕД чи ЗЕНІТ, по крайній мірі Палароїд. На фото, які роблять вони, присутні якісь незрозумілі речі, бардак в кімнаті, вони ж у дзеркалі, їхні аксесуари, частини тіла, кава, мартіні, віскі… Самі ванільки на фото зазвичай або також «шматками» – руки, ноги, взуття, голі коліна, або відвернені від об’єктиву, або прикриваються долонями чи якимось картинками з дуже філософськими написами. Можна, щоб на тих картинках були матюки.
Ну і святе діло для ванільок – «кантагтік». Деякі з представниць субкультури мають ще твіттер чи фейсбук, але це тільки тому, що модно. Вони туди майже не заходять, хіба для того, щоб написати якусь дуже мудру, прочитану десь в Інтернеті фразу, типу: «А ведь когда-то я была так бессмысленно счастлива, когда солнце вечерами заходило ко мне на чай…». Більшість ванільок мають ЖЖ, чи ще якийсь затишний бложик, куди пишуть свої ніжні оповідання про невзаємне кохання чи романтичні вірші без рими. В крайньому випадку просто окремі фрази: «И снова кофе и сигареты… уставшая… но всё такая же наивная в этом жестоком мире…», «До счастья осталось всего 865 непотушенных сигарет, 540 чашек кофе, и 1432 вздоха одиночества…» і тому подібні.
Ванільок можна відрізнити навіть по їхній анкеті в контакті. Отож, якщо це більш-менш традиційна представниця, то в неї обов’язково якийсь оригінальний нік, в улюблених гуртах: «Земфира», Muse, Radiohead, ще трохи якогось інді та бріт-попу, в улюблених книгах – щось із Коельо, Бегбедера, Паланніка, можливо Сартра, якого-вони скоріш за все не розуміють, але це ж так оригінально й загадково, в улюблених фільмах – щось типу «Реквієм за мрією», «Ванільне небо», «Осінь в Нью-Йорку» і тому подібне. В розділі «о себе» мусить бути щось на кшталт: «Красивая – не значит игрушка. Стерва – не значит бессердечная. Одинока – не значит одиночка. Влюбленна – не значит счастлива», «странная…курящая… влюбленная… никому ненужная…» і в тому плані.
Відверто кажучи, ванільки як субкультура дуже милі і нікому не шкодять та не заважають. Єдине, що погано – це стало модним (пам’ятаєте, як колись емо чи готи) і внаслід

ВанількИ:D

KLUBIVTSI. Село Клубівці засновано в 1540 році. У давні часи при церкві велася історія с.Клубівці, хтось із грамотних людей фіксував у зошиті події, які відбувалися, а також відомості про Буди і Пеколів. Зацікавлені особи читали цю рукописну книгу, її зміст передавали із уст в уста.
Історія села Клубівці писалася із покоління в покоління і зберігалася в церкві. Тривожного 1946 року Василь Михайлишин забрав її додому і тримав у стайні в старому відрі. Однак радянський активіст Федір Мальцев і тут знайшов її і забрав, бо вважав що вона суперечить радянській владі.
Один із найдавніших переказів, який побутує в селі, розповідає, що в другій половині XII століття , коли Галицьке князівство досягло найбільшого розквіту, а столичне місто Галич (тепер тут село Крилос) вело торгівлю із сусідніми державами, шлях вів торгівців через Сілець (передмістя Галича) – Узин – Вільшаницю – Роздоріжжя (на Таборищах) – на полудень у Молдавію і дальше. При цьому шляху один чоловік побудував хату, яку тоді називали будою, і мимоволі став засновником населеного пункту. Через певний час хат стало більше. Виникло поселення, яке одержало назву Буди. Його назва дойшла до наших днів і тепер існує як місцева назва лісу.
Зв'язок слова «буда» зі словом «будувати» і вживання його у давнину в значенні «хата», «хатина» підтверджують «Етимологічний словник української мови», словник Б.Грінченка 1907р. та інші джерела. Населення Буди займалося переважно землеробством і скотарством. Певне значення мало те, що село знаходилося поблизу столичного міста Галича. Іншими близькими містами були Тисмениця і Тлумач, які згадуються в Іпатіївському літописі : перше – 1144, друге – 1213 року. Буди були розташовані ліворуч від центральної дороги, що веде до Вільшанці. Тут стояли хати. Трохи далі від дороги, на невеликому пагорбі, був цвинтар (ця назва збереглася дотепер). Тепер на місці гробів можна побачити ледь помітні заглибини. Далі, внизу, було орне поле, на якому вирощували урожай. Частина землі з південного боку села називається Розсічки (від слова розсікати).
П'ять глибоких потоків, що беруть початок у лісі, тут зливаються в один. Вони розсікають поле на декілька частин. Ці потоки у місці злиття утворювали невелике болото, яке називалося Брідки (від слова брід). Поле, що прилягає до болота, також має назву Брідки. Найбільший яр, утворений у лісі водою, і прилегла до нього територія мають назву Папкова яма. Назва походить від слів пан, панок. Так колись називали чорта, коли не хотіли його згадувати.
Розповідають, що за Польщі, в році 1929, на Розсічках Карпів П.С. (1900-1984) корчував біля давньої лісової дороги дубовий пень і знайшов під ним одягнений у почорнілу бляху дерев'яний горщик зі старовинними монетами. За порадою людей він здав його в якийсь урядовий будинок у Станіславі коло вокзалу.
За Польщі територію, що має назву Буди, тримали Пронюк Федір Миколайович (Федь Ткачів) і Савчук Федір Миколайович (Федь Савчуків). Тоді, як і раніше, вважали, що ліс має велику цінність, бо дуби можна продати будь-коли і мати за них гроші. Якщо господар ділив ліс у спадщину між синами, то з першу рахував дуби і розподіляв порівну, а вже потім - землю.
У 1240 році у Галицько-Волинське князівство вдерлися монголо-татарські завойовники. Вони зруйнували і пограбували Галич, ними було знищено й село Буди. Люди, які залишилися, переселились жити вглиб лісу, дальше від центральної дороги, що вела до столиці.
Мешканці колишнього села Буди своє нове поселення назвали Пеколів. Щодо цієї назви, то від старожилів вдалося почути думку, що пеколівці не буди гарантовані від нападів ворогів і коло села тримали варту. Вартові на вежах, встановлених на найвищих місцях, при наближенні турків чи татар запалювали смолоскипи, повідомляючи таким способом про небезпеку. Ці вогні тоді називали пекулі або пеклівці, що й дало назву селу. У Матеріалах для словника да

ॐ SHAKTI ॐ Шакти мат ~۞~ Костанай. Шакти-мат – это специальный коврик для акупунктурного массажа и йоги.
Воздействие иголок Шакти-мата повторяет эффект иглоукалывания и акупрессуры. Расположение иголок воспроизводит рисунок Шри-янтры, что позволяет гармонизировать процесс воздействия и выстроить потоки энергии.
Приобрести Шатки-мат в Костанае можно по телефону 8-705-544-55-38 Макошь

ॐ SHAKTI ॐ Шакти мат ~۞~ Костанай

WWE_John_Cena. Ім'я: John Felix Anthony Сena (Джон Феліх Ентоні Сіна)
Дата народження: 23 квітня 1977р.
Місце проживання: West Newbury, Massachusets
Вага: 119 кг (260 lbs)
Зростання: 1,90 метрів
Підготовка: Fallen Angel Christopher Daniels, Mike Bell, Tom Howard
Коронний прийом: FU, STFU
Виступав у федераціях: WWE, UPW, OVW, CW
Титули: WWE Heavyweight Champion, WWE United States Champion, WWE Tag Team Champion, UPW Heavyweight Champion, OVW Heavyweight Champion, OVW Southern Tag Team Champion,
Давайте бути чесними: живучи в горбистій місцевості де широкі долини, тобто в Західному Ньюбарі, Штат Массачусетс, ніколи не будеш знаменитим, і не найдеш собі стоїть роботу ... Якщо, звичайно, ви не Джон Сіна! З ним, це траплялося раптово ... Перш, ніж він став доктором Thuganomics, молодий Сіна відрізнявся від сусідніх дітей, його мішкуваті широкі штани і шовкові сорочки фірми Kwame. Його любов до фрістаіл ліриці, це все не сответствовало для маленького сільського співтовариства в якому проходило його дитинство. До того часу, коли йому вже ісполнілось15 років, ті ж самі діти припинили дражнити його, оскільки стало очевидно, що Джон розвинув іншу пристрасть: це реслінг! Після його поневірянь більше ніж по 60 коледжам (з яких він був прийнятий у 58), Сіна відвідав спрінгфілдскі Коледж Штату Массачусетс, де він перевершував інших дітей ... І його вже тоді відносили до III покоління розвитку америки! Далі він став і капітаном футбольної команди його коледжу. Але всетаки, на скільки він любив футбол і любив виступати за футбольну команду коледжу, його любов до ресленгу пересилило футбольну кар'єру. Джон величезний фан WWE з дитинства, дивлячись на своїх кумирів як Халк Хоган, Останній Воїн, і Шон Майкалз він теж мріяв мати їх славу і велич, але тоді ще Сіна навіть не рассмотревал кар'єру Реслер. Замість цього він вилетів до Каліфорнії в 2000 році, шукати себе в боді-білдінг (але він помилився, ця робота була йому зовсім не до душі ... Та і його батько небув в захваті від нового захоплення сина, і в один день він просто сказав щоб Джон зав'язував з цим). Колишні заняття позаду ... І настав головний момент в його житті, реслінг! Сину зареєстрували у класах OVW. Він був негайно завербований, і став мотивованим, щоб проникнути в усі цю атмосферу, щоб він міг так сказати осягнути всі ази в його новому ремеслі. Він на диво швидко освоювати весь реслінг (буквально протягом року), і його заметілі.WWE негайно підписало Сину до контракту пов'язаному з великим пушем, і до свого дебюту він готувався в Штаті Огайо. До червня 2002 року, він приєднався до ростери SmackDown, і менше ніж через рік цього підписання він став улюбленцем і заводієм всіх фанів WWE. Навіть після свого зльоту в кар'єрі, Сіна ніколи не забував його коріння. Фактично, він завжди пам'ятав звідки приїхав, і де з нього зробили людину, яким він є сьогодні: хіп-хоп співак, успішна кінозірка, і народний Солдат, який завжди готовий боротися. У його камуфляжних шортах і шкарпетках Reebok, він веде свою армію на основі вболівальників WWE, в бій з поставленими місіями. І зі своїми дивізії по життю: хоробрість, лояльність, і повагу.

КОЗЯТИН И- СТОЛИЦЯ СВІТУ. Ну тут збираються однодумці які люблять Козяти))Врбщем Козятин - столиця світу
Козя́тин є адміністративним центром Козятинського району Вінницькій області. Місто розташоване в 75 км від обласного центру, м. Вінниці, в північно-східній частині області у верхів’ях р. Гуйви, в 150 км від м. Києва. Козятин – важлива вузлова станція Південно-Західної залізниці, через нього проходить автомагістраль Біла Церква – Кременець.
ІСТОРІЯ
Виникненню Козятина передувало будівництво Києво-Балтської (Одеської) залізниці у 70-х рр. XIX ст.7 липня 1874 року робітниче селище Козятин було віднесено до категорії містечок Бердичівського повіту Київської губернії.
ПРО МІСТО, ДЕ ОБІДАВ ІМПЕРАТОР МИКОЛА ІІ
Режисер “За двома зайцями” і конструктор реактивної ”Катюші” народилися в Козятині
А ще про місто, де проїжджав Адольф Гітлер, написав книгу Василь Земляк.
Містом залізничників називають Козятин, бо в обслуговуванні станції, розташованої на сполученні чотирьох залізничних шляхів, задіяний мало не кожен мешканець міста. Всіх відомих відвідувачів Козятина не порахуєш. Тим паче іменитих пасажирів, що побували на його вокзалі. Колись красень-вокзал, рівного якому не мала жодна станція Російської колійної мережі, а тепер Південно-Західної залізниці, на шедевр архітектури вже мало схожий. А от історія вокзалу, а разом з ним і міста, варта написання книги.
Мало хто знає, що саме про Козятин писав свого часу у “Підполковнику Шиманському” Василь Земляк, письменник світового значення, що мешкав у селі Миколаївка Козятинського району. Бував і в Козятині. Змальоване ним у книзі окуповане німцями місто, Земляк Козятином не називає. Назвавши його Подільським, письменник, можливо, залишив собі місце для творчого домислу. Втім, як переконана бібліограф-краєзнавець центральної бібліотеки та директор музею історії Козятина Лілія Макаревич, впізнати на сторінках книги Козятин легко, а описання місцевості, зокрема, вокзалу, цілком відповідає дійсності.
Писав Василь Земляк, як в ресторані “Імператор”, названому в наші часи на честь його давнього відвідувача Миколи ІІ, окупанти співали пісні. Колись обідня зала вокзалу називалася імператорською, а згодом - депутатською. Писав Земляк і про старий міст через залізничні колії, від якого сьогодні під новозведеним залишилися лишень цегляні опори. Письменник назвав той міст “чортовим”, бо боявся через нього ходити - складені на металеву конструкцію дошки хиталися, загорожа була з такими отворами, що можна було провалитися. Словами героїв автор оповідає, як стояв і дивився через загорожу на пар паровозів. І каже, що ходити в часи окупації мостом мав право не кожен - міст охороняли німці, і треба було мати перепустку, аби пройти.
Герой книги Земляка одного разу навіть став свідком, як через Козятин, по дорозі до вінницької ставки, проїздив Гітлер. Коли саме це сталося, невідомо, бо автор навмисне змінював не лише назви населених пунктів, а й дати.
- Земляк пише, що зустрів броньований потяг Гітлера, коли йшов по коліях між Миколаївкою і Козятином, - розповідає Лілія Макаревич. - У вагоні потягу відкрилася фіранка, з-за якої дивився на нього сам Гітлер. Персонаж від несподіванки впустив цебро у криницю, в якій набирав воду. І воно грюкнуло так, що Гітлер різко завішав фіранку, ніби злякався. Потім Земляк шкодував, що на Гітлера тоді не сталося замаху...
А сьогодні книга Земляка з його автографом зберігається в музеї історії Козятина. Передав її син кінорежисера Віктора Іванова, уродженця Козятина. Імовірно, що режисер і постановник знаменитої комедії “За двома зайцями” і відомої картини “Вавілон-20” (за творами Земляка), збирався зняти фільм за “Підполковником Шиманським”, бо, читаючи твір, робив на полях помітки. А тепер ця книга - експонат музею, бо списана рукою народженого в Козятині кінорежисера.
А ще народився в Козятині конструктор гвардійської установки “Катюша” Андрій Костіков, звинувачений в наклепі, репресований і реабілітований генерал-майор. Раніше вважалося,

КОЗЯТИН И- СТОЛИЦЯ СВІТУ