Поиск
коллаж и блёстки на заказ

коллаж и блёстки на заказ

Подписчики: 18 подписчиков
ID: 78286763

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

club78286763

Описание

коллаж и блёстки на заказ

Біляївська школа №1.... Наше село буде жити до тих пір, поки в ньому є школа. На сьогоднішній день саме вона є осередком не тільки освіти, а й культури, спілкування, виховання жителів села. Досить реальною є перспектива оптимізації навчальних закладів, що не виключає можливості укрупнення малокомплектних шкіл, якою є і наша школа. Вона пам'ятає не одне покоління своїх випускників, пережила не одну історичну подію. Шкільні роки – це досить вагомий відрізок у житті кожної людини. Можливо, історія маленької сільської школи не приверне до себе стільки уваги, як, наприклад, дослідження появи і розвитку маловідомих цивілізацій і народів, як глобальні проблеми суспільства тощо. Але не можна допустити, щоб з роками забулося все, що вершилося в її стінах, адже це - пам'ять тисяч людей.
Незважаючи на нелегкі часи, у 1990-1991 роках у Біляївці на місці старої церкви було побудовано нову десятирічну школу.
Замовник був колгосп Степовий. Фундамент і стіни будував саме він спільно з Зеленодольськ ПМК а подальші всі роботи проводив-Каховське ПМК.А вся тяжкість лежала на плечах голови колгоспа Шепеля В.Д., який зробив дуже багато корисного для розбудови нашого села. Завдяки його зусиллям було побудувано дитячий сад, дороги в селах Біляївка і Українка та багато іншого. Але не тільки бригада будівельників із Старої Каховки, але й учні , і батьки були зацікавлені у будівництві. Тому організовувалися бригади ентузіастів з дітей, дорослих, які виконували посильну допомогу фахівцям. Директором нової школи було призначено Кірчевську Анну Іванівну.

Біляївська школа №1...

Джерельце - Зразковий театр української пісні. ДЖЕРЕЛЬЦЕ - таке поетичне ймення носить Зразковий театр української пісні Моршинської школи мистецтв, який був створений у 1973 р.
Організатором і незмінним керівником цього колективу є людина творча, наділена кодом нації: мовою батьків, піснями матері, родинними звичаями, щоденною працею, безмежно любляча свою землю і дітей та фанатично віддана праці з ними - режисер, сценарист, костюмер, реквізитор, - сьогодні вже Заслужений працівник культури України, Кавалер ордена За заслуги ІІІ ст. - ІРИНА КОРОЛЬ.
Мотивом створення дитячого колективу було зробити предмет сольфеджіо цікавим й естетично виховувати дітей за допомогою фольклору та через нього (виховання любові та пошани до українського слова, пісні, до звичаїв і традицій, до рідної землі та її історії).
У фольклорних експедиціях діти разом з керівником дошукувались найглибших фольклорних покладів, пізніше дбайливо опрацьовували цей матеріал, підготовляли його до рівня сценічної вартості, і на сцені одна за одною з’являлися композиції, вистави, цілі програми: Обжинки, Вифлеємська ніч, Ой на Івана, на Купала, Стрілецьким шляхом, Писанко, воскресни, Свято матері, Вінок Кобзареві, О хто, хто Миколая любить, Марширують вже повстанці, Гаївки, Бойківське весілля, Тополя та інші.
На своїх дитячих плечах джерельцята підняли цілий пласт приречених на забуття звичаїв і обрядів бойківського краю, відтворили їх і відродили.
Пісня з дитячих вуст Джерельця, як цілюща вода з отчого краю, полинула з Моршина в світ і сягнула високих сцен України: у Львові, Києві, Рівному, Хмельницькому, Луцьку, Берестечку та за її межі – в Польщу, Угорщину, Македонію.
У творчій біографії колективу великий перелік конкурсів та фестивалів міжнародного рівня, де Джерельце отримувало найвищі нагороди, і тим самим достойно репрезентувало державу Україну.
Концерти Джерельця сприймаються з великим захопленням скрізь і завжди.
У квітні місяці 2000 року Джерельце стало членом C.I.O.F.F. (Міжнародної ради організацій фестивалів фольклору і традиційних мистецтв) – міжнародної культурологічної організації. Вона приділяє багато уваги проблемам збереження і пропаганди традиційного культурного спадку кожної нації, формуванню у суспільстві взаємоповаги між народами.

Джерельце - Зразковий театр української пісні

Закарпатье+Київ=всенародна любов. Я ВАС ЛЮБЛЮ, МОЇ ХОРОШІ І ЗОЛОТІ!!!!!!!!!!
Жив поблизу Хуста один старий чоловік, який замолоду опришкував. Тай одного разу той вівчар-опришок пішов у Хуст по хліб. І треба біді трапитися - його впізнав один корчмар. Схопили тоді вояки старого тай почали мучити, аби сказав звідки він і чи багато в нього цімборів(друзів), бо пани боялися, що опришки планують напад на Хустський Замок. А старий вівчар-опришок їм каже:
Перша Легенда
Якось чортові заманулося вискочити з пекла й по землі погуляти. Набридло йому під землею сидіти, на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої долини. А той чорт був дженджуристий і мав на кінці хвоста таку собі китицю, на кшталт ослячої, і зачепився тою китицею за якийсь корінь чи камінь у ямі, що пробив у землі. Як він не намагався висмикнути свого хвоста, а він ні туди ні сюди. Тільки потягне — земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рвонув і відірвав собі хвоста. З болю зарепетував на весь світ: Йой, хвуст, хвуст, хвуст! Луна покотилася по долині хуст-хуст-хуст, річка підхопила цей крик і понесла далі. З того часу цю місцевість, де чорт вискочив з пекла, люди прозвали Хустом.
Друга легенда
Колись дуже давно чорти на своїх плечах переносили гори з одного місця на друге. Навіщо вони це робили, того ніхто не знає, — якусь, видно, шкоду хотіли зробити за своїм чортячим звичаєм. От один чорт узяв на плечі гору, на якій зараз лежать руїни Хустського замку, і хотів перенести її на інше місце. Гора була дуже висока і важка, і чорт, не дійшовши до місця, поклав її на землю, щоб перепочити.
Якраз в цей час ішов повз нього інший чорт, і коли гора зсунулася на землю, то притиснула тому чортові хвіст. Як загорлає чорт від болю: Йой, йой, хвуст! Йой, йой, хвуст! Почули це інші чорти, прибігли на поміч і витягнули хвіст з-під гори. Чорт похукав на свій хвіст та й пішов далі своєю дорогою. А той чорт, що ніс гору, взяв її знову на плечі і заніс на те місце, де вона зараз стоїть.
Отож від того часу цю місцевість і прозвали Хуст, і місто, що ній постало, отримало цю назву.

Закарпатье+Київ=всенародна любов

типовий Хітар. Хі́тар — мальовниче село, яке виникло ще 1572 року. Воно вільно розкинулося на схилах Карпатських гір, свого часу було третім за розміром населеним пунктом на Сколівщині. Нині ж тут мешкає лише близько 400 осіб. Хітар має славну та водночас трагічну історію. 1928 року його відвідав Митрополит Андрей. «Шептицький приїхав на празник, — говорить старий мешканець Хітара Артем Телегій, якого нині доля занесла до Червонограда. — Він приїхав каретою, в яку були впряжені три пари коней. Пам'ятаю, як я ще маленьким кидав йому під ноги квіти. Андрей Шептицький тоді сам правив службу, а 28 священиків співали на хорах».
Однак селяни не лише святкували, а й воювали. Їхня боротьба з новою більшовицькою владою закінчилося трагічно. 1942-го неподалік Хітара розташували вишкільний табір для офіцерського складу УПА. Повстанці мали повну підтримку місцевого населення, і в Хітарі було доволі багато криївок для партизанів. Проте, за словами селян, урешті упівців просто продали. «1947 року з'явився в селі зрадник, — розповів пан Телегій. — „Ціни“ на зраду були тоді чималі, і хтось хотів заробити, адже за кожного вбитого партизана платили 50 тисяч карбованців, за „наводку“ — 25 тисяч. Саме на літнього Спаса більшовики оточили село в три ряди. Це було просто полювання на людей. Жоден партизан не здався, всі погинули — понад сто хлопців. Тих, кого вбивали, згодом вивозили в Славське, складали край болота, засипали вапном і топили. На тому місці тепер спільна могила».
Зв'язковий Артем Телегій мав псевдо «Андрій». Йому вдалося врятуватись, але арештовували його шість разів. Не обійшлося й без катувань — на плечах у чоловіка досі збереглися випалені п'ятикутні зірки. Одного разу, коли перебував в ув'язненні, його ледь не отруїли, та охоронець вчасно попередив про небезпеку. Щодо інших селян, то їхню долю вирішили просто: аби позбавити хлопців із лісу підтримки місцевого населення, все село — 440 родин — за півдня вивезли. Більшість поселили в Сокальському районі, видавши так звані «вовчі паспорти» — документи, згідно з якими вони могли бути лише колгоспниками без жодних прав. Після виселення хати залишилися порожніми, село Хітар практично вимерло.
Однак тільки на певний час. Згодом, у шістдесяті, чимало селян повернулися до рідних домівок. Як стверджують ті, хто повернувся, на Сокальщині вони почувалися чужими, поселили їх у хати, на стінах яких були плями крові вбитих від рук енкавеесників попередніх мешканців. Решта хітарців розкидана по всій Україні. Вони відвідують малу батьківщину щороку на літнього Спаса. Саме в серпні кількість мешканців Хітара зростає вчетверо.

типовий Хітар

((((((((((((((((((((((((Я,ти,він,вона-друзі наза. Чи часто ми, називаючи когось другом, задумуємось, а що ж це насправді таке – справжня дружба? Мабуть, що ні. Хтось один скаже: „В мене дуже багато друзів!”, але якщо його спитати, хто для нього є справжнім другом, він задумається і не зможе відразу відповісти.
А яким же має бути справжній друг? Чи є якісь загальнообов’язкові правила , „закони” справжньої дружби? На мою думку, правил немає і не бути не може. Тому що дружба вище цього...
У кожного свої уявлення про дружбу і справжнього друга. Для когось справжній друг – це той, хто „завжди ходить зі мною на різні вечірки і може позичити мені грошей”, а для когось – зовсім ні.
Для мене справжній друг – це той, хто не обмане і скаже правду, якою б гіркою вона не була. А ще друг ніколи не відмовить у допомозі. Коли потрапляєш в складну ситуацію, то першою протягнутою рукою буде рука СПРАВЖНЬОГО друга і, коли втрачаєш сили йти по життю далі, першим плечем підтримки буде плече СПРАВЖНЬОГО друга.
Друг перевіряється в біді і, щоб зрозуміти, чи друг поряд з тобою, треба ще пуд солі з’їсти з цією людиною.
Скористаюсь однією мудрістю: „Легко померти за друга, але важко знайти такого друга, за якого легко померти!” Я згодна, і можу ще додати, що дружба перевіряється часом і життєвими ситуаціями.
Підсумовуючи, можу сказати, що, справді, дружба не має законів, але, на мою думку, має бути табу. Табу на що? На зраду і на корисливість. Адже, коли з’являється або те, або інше, то дружба перестає існувати, як на мене. А ви зі мною згодні?

((((((((((((((((((((((((Я,ти,він,вона-друзі наза