типовий Хітар

Описание

Хі́тар — мальовниче село, яке виникло ще 1572 року. Воно вільно розкинулося на схилах Карпатських гір, свого часу було третім за розміром населеним пунктом на Сколівщині. Нині ж тут мешкає лише близько 400 осіб. Хітар має славну та водночас трагічну історію. 1928 року його відвідав Митрополит Андрей. «Шептицький приїхав на празник, — говорить старий мешканець Хітара Артем Телегій, якого нині доля занесла до Червонограда. — Він приїхав каретою, в яку були впряжені три пари коней. Пам'ятаю, як я ще маленьким кидав йому під ноги квіти. Андрей Шептицький тоді сам правив службу, а 28 священиків співали на хорах». Однак селяни не лише святкували, а й воювали. Їхня боротьба з новою більшовицькою владою закінчилося трагічно. 1942-го неподалік Хітара розташували вишкільний табір для офіцерського складу УПА. Повстанці мали повну підтримку місцевого населення, і в Хітарі було доволі багато криївок для партизанів. Проте, за словами селян, урешті упівців просто продали. «1947 року з'явився в селі зрадник, — розповів пан Телегій. — „Ціни“ на зраду були тоді чималі, і хтось хотів заробити, адже за кожного вбитого партизана платили 50 тисяч карбованців, за „наводку“ — 25 тисяч. Саме на літнього Спаса більшовики оточили село в три ряди. Це було просто полювання на людей. Жоден партизан не здався, всі погинули — понад сто хлопців. Тих, кого вбивали, згодом вивозили в Славське, складали край болота, засипали вапном і топили. На тому місці тепер спільна могила». Зв'язковий Артем Телегій мав псевдо «Андрій». Йому вдалося врятуватись, але арештовували його шість разів. Не обійшлося й без катувань — на плечах у чоловіка досі збереглися випалені п'ятикутні зірки. Одного разу, коли перебував в ув'язненні, його ледь не отруїли, та охоронець вчасно попередив про небезпеку. Щодо інших селян, то їхню долю вирішили просто: аби позбавити хлопців із лісу підтримки місцевого населення, все село — 440 родин — за півдня вивезли. Більшість поселили в Сокальському районі, видавши так звані «вовчі паспорти» — документи, згідно з якими вони могли бути лише колгоспниками без жодних прав. Після виселення хати залишилися порожніми, село Хітар практично вимерло. Однак тільки на певний час. Згодом, у шістдесяті, чимало селян повернулися до рідних домівок. Як стверджують ті, хто повернувся, на Сокальщині вони почувалися чужими, поселили їх у хати, на стінах яких були плями крові вбитих від рук енкавеесників попередніх мешканців. Решта хітарців розкидана по всій Україні. Вони відвідують малу батьківщину щороку на літнього Спаса. Саме в серпні кількість мешканців Хітара зростає вчетверо.