Поиск
Онлайн Школа Кукольников

Онлайн Школа Кукольников

Подписчики: 1 679 подписчиков
ID: 48257413

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

открытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

puppetschool

Осторонь світського глянцу. Богдан Ільницький – поет, бард. Народився 29 травня 1974 року у Чернівцях. У 1993 році створив гурт «Тиха течія», який, за його твердженням, став реалізацією ще дитячої мрії бути музикантом. Згодом гурт здобув третю премію на всеукраїнському фестивалі «Первоцвіт» у номінації рок-музика. Богдан Ільницький став автором телевізійної програми «Експромт», ведучим якої був на обласному телебаченні. Його поезії друкувалися в газеті «Буковина», альманасі «Більше світла», у «Буковинському журналі», альманасі молодої поезії «77. Сімдесят сім» (2000), антології текстів Літературного конкурсу імені Вадима Коваля 2002 – 2005 «Вигране» (2006). У 2003 році Богдан Ільницький став лауреатом літературного конкурсу імені Вадима Коваля, у результаті чого його вірші вийшли окремою книгою під назвою «Осторонь» (2003). Богдан Ільницький брав участь у фестивалях бардів «Срібна підкова», «Дух лицарства». У травні 2003 року відбувся авторський вечір Богдана Ільницького у клубі «Автограф». Богдан Ільницький: «Закоханий в життя, музику та поезію, тому намагається не псувати цей простір своєю присутністю (не завжди виходить). Але трапляються симпатичні речі, які й пропонуються на ваш розгляд. Читайте!»

Осторонь світського глянцу

Вище професійне училище №25. м.Київ, вул.Старосільськая, 2, тел.5406906 Вище професійне училище №25 м.Києва є державним професійно-технічним навчальним закладом третього ступені професійно-технічної освіти . В жовтні 2007 року училищу виповнилось 60 років з дня його заснування
Історична довідка Училище було засноване 10 жовтня 1947 року. Перша назва навчального закладу ФЗО-41.На той час училище було розташоване по вулиці Попудренка,1 і здійснювало підготовку робітничих кадрів для будівельної організації – «мостозагін №2». Перший випуск учнів складав -160 осіб,з таких професій як: тесля та металіст. В 1962 р. ФЗО-41 перейменовано в МПТУ №25 м.Києва по підготовці кваліфікованих робітників з таких професій як: штукатур, лицювальник-плиточник,слюсар-сантехнік, муляр-пічник, і розташовувалось воно на бульварі Верховної Ради. В 1972 році за державні кошти та кошти базового підприємства тресту «Південатоменергобуд» Міністерства енергетики СРСР був збудований новий навчальний корпус з навчальними майстернями, спортивним і актовим залами та їдальнею, який і по теперішній час розташований по вул.. Старосільська, 2. Ще декілька разів змінювало свою назву на – МПТУ, СПТУ, ГПТУ, ПТУ №25, а в 2001 році вон обуло реорганізоване у Вище професійне училище №25 м. Києва. ВПУ №25 єдине училище м. Києві, яке крім типового навчально –виробничого корпусу, має свій навчально-спортивний комплекс, до якого входять: дві ванни плавального басейну, ігровий і тренажерний зали, стадіон з трибунами на 1,5 тис.місць, інші спортивні споруди та майданчики. Навчально-спортивний комплекс був збудований та введений в експлуатацію в грудні 1987 р. В будівництві навчально-спортивного комплексу активну участь брали учні та випускники ВПУ №25 та інших будівельних училищ міста Києва. Загальна площа забудови – майже 3 гектари землі. Навчально-спортивний комплекс був збудований для проведення занять з фізичної культури та спорту, спортивно-масової роботи, різного роду змагань серед учнів ВПУ№25 та інших навчальних закладів профтехосвіти м. Києва, а також двох шкіл-інтернатів, № 14 та № 26,які частково виділяли земельну ділянку від цю забудову. Навчально-спортивний комплекс мають можливість відвідувати мешканці дніпровського району. За 20 років роботи навчально-спортивного комплексу він став дійсно центром здоров’я для молоді, - і в першу чергу для дітей-сиріт, напівсиріт, з малозабезпечених та тих, які відносяться до категорій найменш захищених верств населення,яких у ВПУ №25 більше 40% від загальної кількості учнів. За ініціативою ВПУ № 25 в 2006 році на базі училища для вчителів ПТНЗ м. Києва (в т.ч. від ВПУ № 25 – 3 чол.) за програмою «Intel» - навчання для майбутнього» був проведений тренінг. Програма цього навчання була побудована за модульним принципом і містила 12 модулів (48 годин аудиторних + 20 годин самостійної роботи). Це приблизно 6 днів в позаурочний час (субота та неділя). Курс навчання закінчився захистом кожним викладачем власного Портфоліо, створеного протягом вивчення матеріалу, що містить план навчального проекту та план його реалізації. Кожен з слухачів отримав сертифікат. В два етапи, спочатку для тих хто взагалі не володів навиками роботи на комп’ютері, а потім для решти вчителів-предметників та майстрів в/н, нашими викладачами, які закінчили курси програми «Intel», були проведені навчання по навикам роботи з комп’ютерною технікою. Опановуючи програму, слухачі розробляли навчальні проекти за своїми спеціальностями, використовуючи інформаційно-комунікаційні технології. Сьогодні в училищі всі комп’ютери об’єднані в єдину мережу, з вільним виходом до Інтернету. Училище має свій власний сайт та сторінку на сайті ПТНЗ м.Києва.

Вище професійне училище №25

Юрій Клен. Освальд Бурґгардт (*4 жовтня 1891, с.Сербинівка Волинської губернії, нині Старокостянтинівського р-ну Хмельницької обл. — †30 жовтня 1947, Аугсбург, Німеччина) — український поет, перекладач, літературний критик. Свої твори публікував під псевдонімом Юрій Клен.
---
Народився в родині німецького купця-колоніста Фрідріха Бурґгардта та Каттіни Сідонії Тіль. Дід поета, Aвґуст Бурґгардт походив з пруськоrо міста Зольдіну, оселився в ХІХ сторіччі на Волині і заклав там фабрику сукна. Мав п'ятьох синів, з яких найстарший Фрідріх Адам, купець за фахом (один час він займався продажем сільсько-господарських машин), одружений з Сідонією Амалією з дому Тіль (Thiel) був батьком Юрія Клена, що народився в сім'ї як третя і остання дитина. Поет мав двоє хресних імен: Освальд і Екарт.
Закінчив у селищі Воронівка початкову школу, а в містечку Славуті на Волині — гімназію. У 1911 вступив до Київського університету, де одержав ґрунтовну філологічну освіту: студіював західну та слов'янську філологію, історію літератури. 3 початком Першої світової війни його депортовано до Архангельської губернії. Повернувшись до Києва у 1918, закінчив у 1920 університет — і його прийнято до аспірантури при дослідному інституті УАН. Викладав разом із М. Зеровим у соціально-економічному технікумі с. Баришівки.
Уже в 20-ті роки розкрилися ті особливості його манери письма, що зближували Юрія Клена з неокласиками: досконале володіння мистецькою формою, своєрідний панестетизм.
У Київському інституті народної освіти створив кафедру прикладного мистецтва (1930—1931), брав активну участь у роботі ВУАН.
З 1931 року живе та працює в Німеччині, тісно співпрацює з поетами, що об'єднувались довкола «Вісника» Д. Донцова. Захистив докторську дисертацію «Головні мотиви творчості Леоніда Андрєєва» (1936).
У роки Другої світової війни служив за перекладача при штабі 17-ї армії. З 1943 р. працює викладачем в Українському вільному університеті в Празі, згодом — в Інсбрукському.
1943 року з'являється в світ збірка поезій Юрія Клена «Каравели», в якій автор спробував синтезувати творчі принципи київських неокласиків та ідейно-художні шукання поетів «празької школи». Автор поєднує в єдиному естетичному вимірі трагічну античність («Антоній і Клеопатра», «Цезар і Клеопатра», «Шляхами Одіссея»), героїзм середньовічної лицарської доби («Жанна д'Арк», «Вікінги») та князівсько-гетьманську українську традицію («Володимир», «Символ», «Україна»).
Юрій Клен — автор збірки «Каравели» (1943), епопеї «Попіл імперій» (1943—1947), есею «Спогади про неокласиків» (1946), багатьох літературознавчих праць, перекладів з англійської, німецької, французької та інших мов.
Вершинними здобутками Юрія Клена-поета є поеми «Прокляті роки» (1937) та «Попіл імперій» (1943 — 1947). Трагічне знищення української культури в добу сталінізму, нелюдська жорстокість другої світової війни — центральні теми цих творів.

Юрій Клен

г.Кузнецовск. Группа для тех, кто родился в этом чудесном городке, для тех, кто там живет или жил, и для всех тех, кто его любит и помнит.
Кузнецовськ... Місто над Стиром. Перлина Українського Полісся. Казка, що стала дійсністю. Саме так його сьогодні називають. Але ж нічого не виникає з нічого. Були якісь першопочатки. І перш ніж виникло місто, було село Вараш над Стиром, коріння і згадки про яке ведуть у сиву давнину до наших пращурів – волхвів. Варажб – давня назва волхвів на Поліссі. За переказами, волхви мали здатність впливати на сили природи, зціляти хворих, пророкувати майбутнє. Можливо, Варажб вже тоді і пророкував майбутню долю села Вараш. На початку 70- тих років ХХ століття слово Вараш стало близьким для сотні, а потім і тисячі людей, які прибули у поліську глибинку ,чарівний край, край неповторної краси лісів, боліт - будувати АЕС.
Кузнецовськ – унікальне і своєрідне місто. Своїм корінням воно проросло у давнє минуле, а вершинами інтелекту сягає новітніх технологій ядерної енергетики ХХІ століття. Це місто-супутник Рівненської атомної електростанції. Вони споруджуються одночасно з 1973 року і невіддільні одне від одного. Отже , 1973 рік. 25 травня міністр енергетики та електрифікації Петро Непорожній забив першого символічного кілочка на місці, де мала бути споруджена станція. 10 серпня вийнято перший ківш грунту на місці майбутнього атомного велета. Паралельно почалось будівництво міста. 14 листопада наказом міністра енергетики і електрифікації директором Західно-Української атомної електростанції призначений нинішній віце-президент НАЕКу “Енергоатом” Володимир Олександрович Коровкін, який на 29 років став незмінним її керівником. 1974 рік.
Відкрито перший магазин і їдальню. Введено в дію першу артезіанську свердловину. За два місяці побудовано і здано в експлуатацію приміщення музичної школи, яка стала на певний час загальноосвітньою і 56 учнів – дітей будівельників, які ще квартирували в сусідніх селах, вперше вступили в її класи. А будівництво невпинно зростає. Запрацювала ЛЕП – 35. Здано в експлуатацію першу котельню селища, 30 грудня – перший житловий будинок № 6 з газовими плитами. В лютому 1975 відкрито перший магазин “Берізка”, далі – їдальня “Лісова пісня”. 16 листопада введено в дію перший дитячий садок. В серпні 1976 р. укладено перший кубометр бетону у фундамент РАЕС, 30 грудня здано котел на ПРК – перший промисловий об”єкт РАЕС. Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 15 березня 1977 року новозбудованому населеному пункту Володимирецького району було присвоєно найменування – селище Кузнецовськ. Статус міста Кузнецовськ отримав 1984 року. У січні 1978 р. в селищі проживало вже 5,5 тисячі мешканців, серед яких – 690 школярів.
Відкрито дитячий садок № 2. Введено в дію комплекс споруд медико-санітарної частини. Колектив дільниці тресту “Південтеплоенергомонтаж” почав складати турбіну. На початку 1979 року доставлено корпус реактора. Введено в дію міські очисні споруди в с. Стара Рафалівка. В грудні проведено пробний пуск першого турбогенератора від ПРК. А в селищі Кузнецовськ відкривалися нові об’єкти. Вводилися нові житлові будинки, дитячий садок № 3, відкрилася нова лікарня. І ось 22 грудня 1980р. здійснено пуск першого енергоблоку. В цей час в посилених темпах проходило будівництво другого енергоблоку, розпочато будівництво третього. Рівно через рік 22 грудня 1981 року включено турбогенератор – 3. Рівно через рік, 22 грудня 1981 року, включено турбогенератор – 3, а 30 грудня – турбогенератор – 4. І другий енергоблок станції потужністю 440 тис.кіловат введено в дію. 4 лютого 1982 року укладено перший куб бетону в реакторне відділення третього енергоблоку. Будівництво станції і міста продовжувалося. До 1986 року побудовані дитячі садки №№ 4, 5, 6, 7, школи 1, 2, 3, професійно-технічне училище, профілакторій, їдальні, магазини, кінотеатр “Полісся” та ряд інших об’єктів, виросли нові житлові масиви міста. 10 серпня 1986р. закладено фундамент четвертого енергоблоку. 22 грудня 1986 ро

г.Кузнецовск

Наш мер Ігор Прокопів (вибери правельних). Ігор Прокопів народився в 1967 році в селі Завій Калуського району в родині педагогів. Батько Богдан Прокопів - вчитель іноземних мов, блискучий знавець німецької, вільно володіє ще кількома мовами. Мати - вчитель початкових класів, додатково закінчила Київський інститут сурдопедагогіки.
Коли в 70-ті роки у Калуші збудували хімічні заводи, батька запросили перекладачем на концерн «Хлорвініл». Тому в перший клас Ігор Прокопів пішов вже у місті. Після 8-го класу він вступає до Харківського кооперативного технікуму на спеціальність «товарознавство тваринної та пушно-хутрової сировини». Такий, на перший погляд, несподіваний крок має просте пояснення: в Завої працював звірорадгосп «Калуський», де вирощували норку. Як згадує Ігор Прокопів, малим хлопцем він дуже любив приходити на звіроферму годувати тварин. Тому з вибором професії не вагався.
Технікум він закінчив з червоним дипломом і отримав направлення до Московської ветеринарної академії імені Скрябіна - єдиного в колишньому СРСР вищого закладу, який готував фахівців-сировинників пушнини. За всю її історію цю академію закінчили лише п'ятеро прикарпатців.
Але між Харковом і Москвою ще була служба у війську. Оскільки призовник успішно займався спортом - парашутизмом, атлетикою і стрільбою, його відправили у війська спеціального призначення - оперативний полк імені Дзержинського. Службу закінчив старшим сержантом, замкомандира взводу.
В академії після армії Ігор Прокопів навчався заочно, працюючи на різних посадах в Івано-Франківській «Облспоживспілці». Однак вже на третьому курсі спробував себе у приватному бізнесі. Унікальна спеціальність давала для цього переваги: пушнина за Союзу вважалася «білим золотом» і мала особливий статус інвалюти першої категорії. Союз лідирував на світовому ринку хутра, щорічно виробляючи до 11 млн. штук норки. Ленінградський аукціон за об'ємами торгівлі пушниною конкурував з Лондонською біржею. У 1984-1985 роках, пригадує Ігор Прокопів, він, ще зовсім молодий працівник Харківської бази «Союзвнєшторга», щодня виставляв на лондонські аукціони до 4 тис. штук норки.
Яким був приватний бізнес на початку 90-их, нагадувати немає потреби. Власну справу тоді доводилося захищати жорстко, пригадує Ігор Прокопів. В ті часи він займався торгівлею пушниною, відкрив магазини у Москві і Прибалтиці. А вже в 1992 році, за рік до закінчення академії, створив власне виробництво - перші приватні цехи з вирощування норки на Західній Україні.
Молодий підприємець швидко створив конкуренцію відомій «Хутрофірмі «Тисмениця», якою тоді керував Ігор Зварич, нинішній заступник голови ОДА Михайла Вишиванюка. Прокопів став відомим як хутровик і поза Україною, експортуючи норку в Росію і Молдову.
У ті часи Ігор Прокопів познайомився з багатьма людьми, які згодом вплинули на його долю. Один із таких - директор звірогосподарства Олександр Турчак, пізніше - заступник губернатора, згодом керівник «Івано-Франківськгазу».
Розвиток хутрового бізнесу припинила криза 1998 року. Пізніше до улюбленої теми Ігор Прокопів як підприємець не повертався. Сьогодні про неї нагадує лише ностальгійна назва родинного підприємства «Калан». Калан - це морська видра, хутро якої вважається еталонним за довговічністю.
ПП «Калан» на сьогодні - це успішне підприємство, що торгує скрапленим газом. Воно володіє мережею з 30 заправних станцій в Івано-Франківській, Тернопільській і Чернівецькій областях. Річний оборот компанії - до 40 млн. грн. В «Калані» більше сотні працівників

Наш мер Ігор Прокопів (вибери правельних)