Поиск
Т

Т

Подписчики: 1 подписчиков
ID: 65297687

Блокировка:

Нет ограничений

Верификация:

Сообщество не верифицировано администрацией ВКонтакте

Видимость

закрытое

Популярность:

У сообщества нет огня Прометея

Домен:

zoritour_group

Рядом нет,но в мыслях постояно. ...... Знали б це хлопці!
* коли вона зла і йде - йди за нею.
* коли вона уважно дивиться на твої губи - поцілуй її.
* коли вона тебе відштовхує - тримай її і не відпускай.
* коли обзиває тебе - цілуй її і говори що любиш.
* Коли вона зла - скажи, що вона дуже мила.
* коли вона тиха - запитай що не так.
* коли вона тебе ігнорує - притягнути її увагу.
* коли вона показує себе з поганої сторони - говори, що вона красива.
* коли бачиш що вона починає плакати - обніми і не залишай одну на цій планеті.
* коли вона кладе свою голову на твоє плече - опустися і поцілунки її.
* коли вона говорить, що подобаєшся їй - насправді вона хоче сказати більше ніж ти зможеш зрозуміти.
* коли вона розкаже тобі секрет - бережи його.
* коли вона дивиться тобі в очі - не відпускай їх поки це не зробить вона.
* коли вона скучає за тобою - їй боляче.
* коли ти «ламаєш» її серце - біль і образа ніколи не проходить.
* коли вона говорить що все скінчилося - вона все ще хоче до тебе ...

Рядом нет,но в мыслях постояно

Хітар. Хі́тар — мальовниче село, яке виникло ще 1572 року. Воно вільно розкинулося на схилах Карпатських гір, свого часу було третім за розміром населеним пунктом на Сколівщині. Нині ж тут мешкає лише близько 200 осіб. Хітар має славну та водночас трагічну історію. 1928 року його відвідав Митрополит Андрей. «Шептицький приїхав на празник, — говорить старий мешканець Хітара Артем Телегій, якого нині доля занесла до Червонограда. — Він приїхав каретою, в яку були впряжені три пари коней. Пам'ятаю, як я ще маленьким кидав йому під ноги квіти. Андрей Шептицький тоді сам правив службу, а 28 священиків співали на хорах».
Однак селяни не лише святкували, а й воювали. Їхня боротьба з новою більшовицькою владою закінчилося трагічно. 1942-го неподалік Хітара розташували вишкільний табір для офіцерського складу УПА. Повстанці мали повну підтримку місцевого населення, і в Хітарі було доволі багато криївок для партизанів. Проте, за словами селян, урешті упівців просто продали. «1947 року з'явився в селі зрадник, — розповів пан Телегій. — „Ціни“ на зраду були тоді чималі, і хтось хотів заробити, адже за кожного вбитого партизана платили 50 тисяч карбованців, за „наводку“ — 25 тисяч. Саме на літнього Спаса більшовики оточили село в три ряди. Це було просто полювання на людей. Жоден партизан не здався, всі погинули — понад сто хлопців. Тих, кого вбивали, згодом вивозили в Славське, складали край болота, засипали вапном і топили. На тому місці тепер спільна могила».
Зв'язковий Артем Телегій мав псевдо «Андрій». Йому вдалося врятуватись, але арештовували його шість разів. Не обійшлося й без катувань — на плечах у чоловіка досі збереглися випалені п'ятикутні зірки. Одного разу, коли перебував в ув'язненні, його ледь не отруїли, та охоронець вчасно попередив про небезпеку. Щодо інших селян, то їхню долю вирішили просто: аби позбавити хлопців із лісу підтримки місцевого населення, все село — 440 родин — за півдня вивезли. Більшість поселили в Сокальському районі, видавши так звані «вовчі паспорти» — документи, згідно з якими вони могли бути лише колгоспниками без жодних прав. Після виселення хати залишилися порожніми, село Хітар практично вимерло.
Однак тільки на певний час. Згодом, у шістдесяті, чимало селян повернулися до рідних домівок. Як стверджують ті, хто повернувся, на Сокальщині вони почувалися чужими, поселили їх у хати, на стінах яких були плями крові вбитих від рук енкавеесників попередніх мешканців. Решта хітарців розкидана по всій Україні. Вони відвідують малу батьківщину щороку на літнього Спаса. Саме в серпні кількість мешканців Хітара зростає вчетверо.

Закарпатье+Київ=всенародна любов. Я ВАС ЛЮБЛЮ, МОЇ ХОРОШІ І ЗОЛОТІ!!!!!!!!!!
Жив поблизу Хуста один старий чоловік, який замолоду опришкував. Тай одного разу той вівчар-опришок пішов у Хуст по хліб. І треба біді трапитися - його впізнав один корчмар. Схопили тоді вояки старого тай почали мучити, аби сказав звідки він і чи багато в нього цімборів(друзів), бо пани боялися, що опришки планують напад на Хустський Замок. А старий вівчар-опришок їм каже:
Перша Легенда
Якось чортові заманулося вискочити з пекла й по землі погуляти. Набридло йому під землею сидіти, на сонечку захотів погрітися. Розігнався і пробив головою землю якраз посеред гарної квітучої долини. А той чорт був дженджуристий і мав на кінці хвоста таку собі китицю, на кшталт ослячої, і зачепився тою китицею за якийсь корінь чи камінь у ямі, що пробив у землі. Як він не намагався висмикнути свого хвоста, а він ні туди ні сюди. Тільки потягне — земля піднімається, а хвіст не йде. Тоді він напружив всі свої сили, рвонув і відірвав собі хвоста. З болю зарепетував на весь світ: Йой, хвуст, хвуст, хвуст! Луна покотилася по долині хуст-хуст-хуст, річка підхопила цей крик і понесла далі. З того часу цю місцевість, де чорт вискочив з пекла, люди прозвали Хустом.
Друга легенда
Колись дуже давно чорти на своїх плечах переносили гори з одного місця на друге. Навіщо вони це робили, того ніхто не знає, — якусь, видно, шкоду хотіли зробити за своїм чортячим звичаєм. От один чорт узяв на плечі гору, на якій зараз лежать руїни Хустського замку, і хотів перенести її на інше місце. Гора була дуже висока і важка, і чорт, не дійшовши до місця, поклав її на землю, щоб перепочити.
Якраз в цей час ішов повз нього інший чорт, і коли гора зсунулася на землю, то притиснула тому чортові хвіст. Як загорлає чорт від болю: Йой, йой, хвуст! Йой, йой, хвуст! Почули це інші чорти, прибігли на поміч і витягнули хвіст з-під гори. Чорт похукав на свій хвіст та й пішов далі своєю дорогою. А той чорт, що ніс гору, взяв її знову на плечі і заніс на те місце, де вона зараз стоїть.
Отож від того часу цю місцевість і прозвали Хуст, і місто, що ній постало, отримало цю назву.

Закарпатье+Київ=всенародна любов

Міні-притулок Юрія Микитюка. Близько 8 років за межами Львова існує міні-притулок для тварин, який власноруч облаштував зоозахисник Юрій Микитюк, голова ГО «Зоозахисний фронт».
Чоловік утримує велику кількість котів та собак виключно за свій кошт. Деякі тваринки вже старенькі та потребують особливого догляду. Притулок розташований на 12 сотках, йдуть роботи по будівництву огорожі та ремонту паркану. Притулку завжди потрібна фінансова допомога. Давайте допоможемо цій людині з великим серцем, адже на його плечах – важка щоденна праця, яка врятувала життя не одній тварині.
Ось номер картки Приватбанку: 5168 7572 8469 7945 (Юрій Микитюк). Просимо повідомляти про переслані кошти тут. Дякуємо!

Міні-притулок Юрія Микитюка

=====ⒸⓁⒶⓈⓈⒾⒸⓢ=====. ¡¡ʁɔʚʎнdǝʚǝdǝu ⊥ıʚɔ
І так почнемо... Як казав наш великий Іванов Є.О.: Спробуємо почати...
Не будемо багато говорити по темі і не по темі, скажемо одне: Єднаймося класики, бо ми того варті!!
Пошук нових цікавих рішень, вдосконалення старих і ще багато роботи лежить на наших молодих плечах.. Тому мужаймося!!! І головне-пийте побільше пива)))
--------------------------------------------------
Якщо ви ще не здогадалися ця група присвячена групі К-28 факультету кібернетики Киівського національного університету імені Т.Г. Шевченка, а саме предмету програмування і його неповторному викладачу, нашому куратору Іванову Євгену Олександровичу. Саме він в понеділок 1 парою читає нам свої лекції, вражає нас своєю цікавістю, дотепністю(якщо це так можна назвати)Ми завжди пам'ятатимемо його фрази...Які задовбують нас кожен понеділок та вівторок) Власне і цьому а також просто студентському життю К-28 присвячена ця група))
------------------------------------------------------------
Якщо ви не байдужі - добавляйтесь. Тільки одне зауваження: прохання дотримуватись порядку в групі, не флудити, не вживати ненормативну лексику і т.д...
------------------------------------------------------------
З повагою керівництво........

=====ⒸⓁⒶⓈⓈⒾⒸⓢ=====